Золотий дебют Уляни Смирнової

7 листопада 2014 року в німецькому місті Бремені на чемпіонаті світу з карате, під час якого вперше в історії відбулися змагання для спортсменів на візках, Уляна СМИРНОВА, студентка Університету «Україна», здобула золото і стала першою чемпіонкою світу в історії розвитку карате на візках.

Так уже склалося, на жаль, що 2014 рік аж надто вже скупий на хороші новини. Дуже вже рідко українці мали привід для святкування чи бодай тихої радості. І так добре на душі ставало щоразу, як долинали до нас новини про хай маленький, але успіх українця – співака, солдата, спортсмена. Ми й досі пишаємося успіхами наших паралімпійців, які – уже після анексії Криму! – гордо виходили на спортивні  майданчики російського Сочі і перемагали. І от – нова перемога.

Уляну СМИРНОВУ знають усі, кому бодай щось відомо про людей з інвалідністю та їхній громадський рух. Вона – студентка 6 курсу кафедри здоров’я людини та фізичного виховання Інституту соціальних технологій Університету «Україна», веде активну громадську діяльність, займається спортом. І саме про спорт далі буде йтися, а точніше – про карате. Інва-карате, тобто карате для людей на інвалідних візках.

 

– Уляно, яке місце посідає спорт у твоєму житті?

Я б не розподіляла по місцях усе те, чим я займаюся. Можу сказати точно, що спорт – частина мене. Свого життя без спорту я не уявляю.

– Коли ти почала займатися карате і чому?

Ще в дитинстві. У школі з’явилася секція, і ми з моїми друзями почали її відвідувати. Там і сформувалася моя любов до спорту. 2012 року довідалася про старт програми «Інва-карате» й одразу долучилася до занять. Чому? Бо спорт надихає і вселяє віру в себе і свої сили! Спорт приносить здоров’я та робить людину стійкою не тільки до фізичних навантажень, а й виховує дисципліну та силу волі! Спорт – дуже гарний спосіб довести собі й іншим, що якщо людина хоче – вона може все!

– Розкажи, будь ласка, детальніше про карате на візках в Україні.

Проект стартував 2012 року і спрямований на залучення людей з інвалідністю до світу карате, у тому числі дітей і молоді. Спрямований на фізичний розвиток та реабілітацію, психологічну підтримку та соціальну адаптацію. Основним завданням проекту є досягнення результатів в інтеграційному процесі людей з інвалідністю до повноцінного життя, їхня суспільна адаптація і соціалізація. Уже сьогодні залучено значну кількість осіб із різними проблемами здоров’я, не тільки людей у колясках. Ми кажемо «коляска» – від слова КОЛО, бо вважаємо, що воно так звучить благозвучніше і зрозуміліше українською мовою!

– Чи займалася ти іншими видами спорту?

Після травми я пробувала себе у декількох видах спорту, але так і не змогла закохатися до кінця. Кожен має займатися тим, що йому до душі. Ось я і знайшла свій вид спорту – карате!

– Як ти потрапила на чемпіонат світу?

Не випадково!:) Я отримала першість України і тим самим виборола своє місце у збірній України, яка і поїхала захищати спортивну честь на Чемпіонаті світу з карате, в м. Бремен (Німеччина).

Хочу сказати трішки про підготовку. Ми невпинно готувалися до змагань на тренуваннях. Але не все залежало від мене та моїх тренерів, адже свою частину з вивчення ката та фізичної підготовки ми виконали. У нас була інша проблема, адже карате не фінансується державою, а своїм коштом їхати дуже дорого, для мене сума завелика. Я хочу подякувати всім, хто підтримав нас фінансово – Осадчому Ігорю, керівнику ГО «Свєточ», Левчуку Сергію, президенту Української федерації карате, Невмержицькому Максиму, президенту СК «Чемпіон» та особливу подяку хочу висловити моєму другові Віктору, який дуже скромний та не хоче, аби я говорила про його внесок, але він став головним меценатом та дав велику суму грошей. Ця поїздка була б неможливою і без блискавичного вирішення всіх питань із документами. За це хочеться окремо подякувати Ярославі Токар, голові Комітету спорту інвалідів Української федерації карате та Зайцевій Олені Андріївні, президенту Української федерації спорту інвалідів із ураження опорно-рухового апарату Національного паралімпійського комітету. Дякую колективу ВБО «Волонтерське об’єднання  «Крила» за постійну підтримку та допомогу.

– Що ти відчула, коли тебе нагороджували?

Я пишалася своєю країною! Я вважаю, що перемогла не я, а Україна! Адже кожен робить для своєї країни те, що він може. Ми зробили все можливе, аби під оплески 116 країн світу, що були присутні на Чемпіонаті, лунав гімн України, і наш прапор гордо здіймався під купол спортивної арени. Ми отримали перемогу для України разом. Я і мої тренери – Олександр Бунцев, Максим Віняр, Сергій Пінчук та сенсей нашого клубу – Максим Невмержицький.

Хочу сказати, що підтримка вболівальників була просто неймовірною! Навіть на вулицях Бремена підходили люди і вітали, вболівали за нас як спортсменів та підтримували Україну в наші нелегкі часи… Дякую всім, хто вболівав! Особливо моїм рідним!

– Розкажи, будь ласка, про свої мрії, зокрема – спортивні.

Перемагати та приносити славу Україні через спорт! Хочеться, аби наш вид спорту знайшов визнання на державному рівні і наші каратисти мали ті ж привілеї, що й інші спортсмени. Зараз ми виступаємо за спонсорські кошти, яких не завжди вистачає, адже участь у змаганнях, амуніція, тренувальні процеси – це все дуже витратно. Мрію, аби 2020 року, на Олімпійських іграх ми все ж були б прийняті до Олімпійського руху! Мрію, аби мої учні стали Олімпійськими чемпіонами з карате! Можливо, і я матиму сили взяти участь в Олімпіаді… Мрій багато, і ми працюємо над їх реалізацією!

– Що ти побажаєш усім, хто хоче займатися спортом?

Насамперед, я хочу побажати всім перемагати свої лінощі та зневіру у власних силах! Шукайте себе, шукайте можливості – і все у вас вийде!

Миру та добра всім читачам! Слава Україні!

 

Світлана ПАТРА,

журналіст Імідж-центру Університету «Україна»