Історії працевлаштування

Литвин Ксенія Леонідівна

Народилася 11 травня 1987 року в сім’ї військовослужбовців, у яких на той час було вже двоє синів. Поява дівчинки була довгоочікуваною подією, але радість була змішана з гіркотою, оскільки народження Ксенії сталося передчасно.

Вагітну жінку виштовхнули з автобуса, вона впала і в неї почалися пологи, дівчинка з’явилася на світ семимісячною, балансувала на межі життя та смерті. Лікарі радили мамі відмовитися від дитини, але Тетяна Леонідівна не звертала уваги на такі поради і продовжувала боротьбу за життя доньки.

Дитині довго не могли встановити діагноз, тільки в рік Ксенії встановили діагноз ДЦП. Вона була лежачою, але завдяки лікуванню і турботі рідних у віці 1,5 року відбулися значні покращення, маленька Ксенія почала повзати, а з часом і сидіти. У 2 роки дитина зробила свої перші кроки, а в 4 роки почала нормально розмовляти, тому батьки віддали дівчинку до звичайного дитячого садка. В 6-річному віці Ксенія пішла до школи, але все одно продовжувала відвідувати реабілітаційний центр. Там уперше почала відвідувати психолога, і якось після чергового сеансу психолог порадила 9-річній школярці подумати над тим, щоб у майбутньому обрати професію психолога собі за фах. Вона задумалась над пропозицією, їй хотілось зрозуміти себе і людей, які її оточують.

У 15-річному віці Ксенії довелося прооперуватися, бо в неї почало всихати сухожилля на хворій нозі. Операція пройшла успішно, але після профілактичного огляду в іншій лікарні лікар непрофесійно оглянув хвору, бо вона внаслідок цього отримала травму і тому результати операції було зведено нанівець. Знову було тривале лікування й адаптація, і юна дівчина ще більше захотіла стати професійним психологом. Тому після закінчення школи Ксенія за порадою знайомих вступає до Університету “Україна” на спеціальність «Психологія».

Перша сесія пройшла легко та успішно, все було новим та цікавим…

На 3-му курсі студентка вперше взяла участь у конференції і зі своєю роботою зайняла 3-тє місце, далі були ще дві успішні роботи, які були відзначені.

У 2010 році після закінчення університету Ксенія розпочала активний пошук роботи, який дав результат. Ксенії запропонували роботу в комунальному підприємстві м. Києва, де вона працює на посаді інженера-техніка у чоловічому колективі та слідкує за їхнім психологічним і емоційним станом.

Робота подобається, а отриманні в університеті знання приносять користь і задоволення у професійному житті.

Юлiя

Народилася 30 серпня 1987 року в м. Києві.

У дитинстві Юля була тихою, спокійною дівчинкою.

У 6 років у Юлі почалися проблеми з опорно-руховим апаратом, але від оточуючих рідні дівчинки це приховували. У школі в Юлії був дружний клас, багато друзів.

Після літнього відпочинку в таборі у житті Юлі стався переломний період. Відвідавши психолога, Юля почала змінюватись.

У школі з 9 по 11 клас вона почала відвідувати театральний гурток. Стала членом шкільної команди КВК, із якою представляла свою школу на районному рівні. Їхній клас був на той час обличчям школи.

Коли настав час обирати, куди вступати, Юлія випадково дізналася про Університет «Україна». На вибір спеціальності, можливо, вплинув дитячий досвід спілкування із психологом, тому Юля стала студенткою Факультету соціальних технологій за спеціальністю «Психологія».

Оскільки Юля вступила до університету після підготовчих курсів, то з частиною одногрупників на початок 1-го курсу Юля була вже знайома, а з деякими вона навіть навчалася в одному класі.

З 1-го курсу студентка почала брати участь у конференціях, які проходили на базі університету, також Юля співала в університетському ансамблі.

На 4-му курсі студентів-психологів Університету «Україна» запросили працювати в Центр соціально-психологічної реабілітації дітей-сиріт. Юля почала свій перший професійний досвід на посаді вихователя-психолога. Після роботи з дітьми Юля отримала неоціненний досвід та загартованість.

Закінчивши у 2010 році університет із відзнакою, Юлія із вдячністю згадує викладачів і всі ті можливості, які отримала завдяки навчанню в університеті для реалізації особистості та професійного становлення.

На цей час Юля працює у Спортивно-оздоровчому комплексі «Rady» дитячим психологом, а також є публічною людиною і займається творчістю.

У майбутньому планує написати книгу про своє життя…

Десятніченко Камілла Олегівна

Народилася в м. Києві і була первістком у своїх батьків, а також єдиною і довгоочікуваною онукою для бабусі і дідуся, з якими на той час мешкала молода сім’я. Тому, коли після складних пологів у дитини діагностували дитячий церебральний параліч, батьки дівчинки не впали у відчай. Навпаки, назвали за порадою бабусі незвичайним і рідкісним ім’ям Камілла. У 12 місяців маленьку Каміллу віддали до спеціалізованого дитячого садочка, який вона відвідувала до 7 років. А потім пішла навчатися до спеціалізованого інтернату № 15.

У початкових класах школи маленька дівчинка стала мріяти про те, ким стане, коли виросте. Вона вирішила, що стане вчителькою та буде навчати так само, як і її навчає класний керівник. Камілла швидко стала лідером у своєму маленькому класі (14 учнів), з усіма дружила і допомагала всім, хто цього потребував. Тож не дивно, що їй згодом довірили бути старостою класу. Вміння Камілли знайти спільну мову з однокласниками, її доброта та справедливість згуртували клас і зробили його найкращим у школі.

Навчаючись у дев’ятому класі, Камілла хотіла стати лікарем-хірургом, але її слабкий зір не давав можливості здійснити мрію. І все ж вирішила обрати таку професію, яка була б корисною людям. Закінчивши школу, за порадою своїх старших друзів Камілла і всі її однокласники вступили до Університету «Україна». Після вступу до вишу у 2006 році 6 її колишніх однокласників стали Каміллиними одногрупниками, тому що, як і вона, обрали спеціальність “Соціальна робота”. Студентське життя наповнилося новими враженнями і захопленнями, і так заняття вибиванням (декоративно-прикладне мистецтво) привело дівчину до участі у фестивалі «Сяйво надій», де вона зайняла 1-ше місце зі своєю творчою роботою. Успішною студентка була й на науковій конференції «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі».

На третьому курсі Камілла почала підпрацьовувати в одній із фірм. Та відразу після закінчення університету дівчину запрошують працювати до інтернату за фахом. Тому після захисту диплому Камілла планує повернутися до закладу, в якому сама колись навчалася. Не може вона не допомогти дітям із особливими потребами в адаптації і покращенні їхнього життя, можливо навіть власним прикладом демонструючи, що, не зважаючи ні на що, треба йти вперед і прагнути кращого…

Алек Странса

Алек Странса народився 12 грудня 1982 року в місті Оломоуц в сім’ї військовослужбовця, що знаходився в ті роки за кордоном у колишній республіці Чехословаччина. Після закінчення терміну служби батька сім’я повернулася на постійне місце проживання у столицю України.

У 1990 році Алек пішов до середньої школи і, закінчивши повних 10 класів, вступив до Київського індустріального технікуму. Саме тоді у нього і почала помалу виявлятися здібність до написання віршів і текстів пісень, щоправда, для нього це було лише якимось любительським захопленням. Після двох, не особливо старанних, років навчання він отримав диплом фахівця з нерухомості, але те, що йому незабаром належало вступити в армійські ряди, більше ніж суперечило його поглядам на майбутнє. Проте наступна подія все змінила …

У вересні 2002 року стався нещасний випадок, після якого Алек лише дивом вижив. Далі була тривала реабілітація – як у фізичному, так і духовному відношенні. Зате у творчому плані – безперечний внутрішній підйом і згодом запис двох дисків із музикою, яку сам він називає “темними симфоніями”.

Дізнавшись про існування Університету “Україна”, в 2005 році Алек вирішив спробувати вступити, заздалегідь обравши своєю спеціальністю «Психологію». Спроба виявилася вдалою – він знову став студентом. У цей час він і почав складати оповідання, а, відчувши в собі достатню впевненість – створити щось більше і в іншій формі, в 2008 році узявся за написання дебютного роману “Серце об’єктиву”, який обмеженим тиражем автор самостійно зміг видати наступного року.

Період навчання у вищому навчальному закладі був досить насичений подіями суспільного і культурного життя університету, серед яких – участь у Всеукраїнській студентській науковій конференції. Його доповідь на вибрану ним самим тему була присвячена проблемі суїциду в суспільстві.

У 2011 році Алек закінчив навчання в нашому університеті, успішно захистивши й отримавши диплом магістра психології. Небагато раніше до цього він видав свою другу книгу – збірку оповідань “Сто нічних віддзеркалень”.

Побажаємо успіхів перспективному письменнику, адже він пише новий роман.

Cидоренко Сергій Вікторович

Народився 23 червня 1987 року в м. Києві.

Має вроджену хворобу ДЦП, навчався в інтернаті №15.

Сергій відвідував театральний гурток, займався настільним тенісом, ходив на баскетбол та волейбол. Але після того, як Сергій побував на тренуванні з футболу, то почав постійно айматися ним.

Навчаючись у школі, Сергій бере участь у різних спортивних спартакіадах, змаганнях і займає там призові місця.

Навчаючись в інтернаті, він дізнається про університет для людей із особливими потребами і вступає спочатку на підготовчі курси, а в 2006 році стає студентом Інституту комп’ютерних технологій. Зрозумівши, що обрав професію не до душі, Сергій звернувся до психолога університету, який після проведеної бесіди та тестувань запропонував Сергію обрати спеціальність «Соціальна робота».

Спочатку у студента виникли труднощі у спілкуванні з новими одногрупниками, але вже на 2-му курсі вони подружилися і стосунки нормалізувалися.

Вже з 1-го курсу Сергій почав брати активну участь у студентському житті, зокрема у Фестивалі творчості студентів із особливими потребами «Сяйво надії» як волонтер.

Також брав участь у щорічному дні здоров’я, де з командою зайняв 2-ге місце. На 2- му курсі представляв Університет «Україна» на 4-тій спартакіаді серед студентів. Зайняв 2-ге місце серед легкоатлетів (100 метрівка).

2008 рік – 2-ге місце у відкритому турнірі з міні-футболу (м. Чернігів).

2008 рік – з командою Інваспорту виграє першість з футболу.

У 2009 році у складі футбольної команди представляв Україну в м. Лісабон (Португалія), де з командою зайняв 1 місце та став чемпіоном Європи.

З 4-го курсу працює в Університеті «Україна» фахівцем 2-ї категорії відділу навчально-методичної роботи Інституту соціальних технологій.

Займається творчістю, пише вірші, мріє видати книжку.

Випускник 2011 року.